Головне – подорож, а не фініш
Єдиною та унікальною «книгою» чергової «Живої бібліотеки», що була організована Карітасом Харкова 20 жовтня, став колишній український десантник, який пішки здолав шлях пілігримів через Францію та Іспанію.
Зала приміщення харківської Книгарні «Є» на вулиці Сумській того вечора була переповнена бажаючими поспілкуватися з цікавою людиною-«книжкою».
«Мене звуть Валерій Ананьєв. У минулому військовий. У мене за плечима 5 років служби у ВДВ, 3 з яких припали на війну. …Мене звільнили через поранення та контузію, отриману під час бойових дій, і я вперше в житті залишився наданий сам собі», – так він почав розкривати свої «сторінки».
Міцний характер та віра у свої сили дали можливість відкрити нову сторінку життя. Він став для співвітчизників справжнім звитяжцем, адже вирішив пройти пішки паломницький шлях «Ель Каміно де Сантьяго» від Парижу до мису Фіністерре в Іспанії.
«Я втілюю в собі все те, чим люди себе виправдовують: не знаю іноземної мови, ніколи не був за межами України, йду один, з собою у мене буде необхідний мінімум грошей», – заявив він на початку подорожі на своїй сторінці у Facebook.
І тисячі людей слідкували, як Валерій долав шлях протяжністю понад 1800 км за 68 днів.
А 20 жовтня десятки харків’ян слухали мандрівника та мали змогу задавати йому питання.
Наводимо кілька відповідей Валерія – з тих, що найбільше запам’яталися:
– Я вирушив у піший похід через Францію, через всю Іспанію до узбережжя Атлантичного океану. Прапор України я встановив на вежі на мисі Фіністерре. Тому що обіцяв це зробити.
– Йти було важко, боляче, але я впертий. Ішов 68 днів, заради 2-х дуже важливих для мене днів. Після того, як проходжу велику відстань, дуже втомлююсь, але моя свідомість стає як пластилін, я можу з нею працювати.
– Чому люди критикують безвіз? Чимало людей є боягузливими, а російські ЗМІ дають їм можливість виправдати своє боягузтво. Навіть говорили, що для учасників АТО необхідні якісь додаткові папери… 11 червня Україна отримала безвіз, а 15 червня я вже був у Парижі. Дуже швидко пройшов контроль. І опинившись в аеропорті, тримав у руках свої документи, і не знав, кому їх показувати, ніхто більше у мене їх не питав. Я не можу зрозуміти, навіщо дехто лає безвіз. Відкрили двері. Чому, замість того, щоб входити, декотрі стоять та на ці двері кричать?
– Як я долав мовний бар’єр? – Його просто не існує, це міф. Якщо люди хочуть зрозуміти один одного – вони порозуміються. Усе, що говорили мені іноземці – різними мовами – я згадую саме українською. Немовби вони і зверталися до мене українською.
– Коли ти пояснюєш, що в Україні війна з Росією, і говориш російською – відчувається якийсь дисонанс. Я вирішив повністю перейти на українську мову. Одна з причин, чому раніше вагався – соромився свого «суржику», того, що спочатку моя українська не буде достатньо досконалою. Проте шлях до доброї української лежить через погану українську. Я проти пропаганди, не треба нічого нав’язувати, тому намагатимусь власним прикладом показати, що перейти на українську – не так складно. Та інших зможу змотивувати.
– Повернувшись до України, спілкуючись з людьми, перший час я відчував, що у нас забагато агресії. На жаль, вона відчувається навіть у повітрі. Напевно, ми агресивними є від образи, бо останні 300 років нашої історії були доволі сумними.
– Усі ми хочемо, щоб запанував мир, щоб наших людей об’єднало щось добре. А роз’єднують нас політики.
– Якщо хочеш змінити світ – зміни себе. Направду, світ при цьому не трансформується, але зміниться твоє ставлення до нього. Якщо людина випромінює негатив, значить, у неї щось болить. Найбільшим надбанням, яке я отримав внаслідок подорожі, став спокій. Відтепер я не відповідаю негативом на негатив.
– Написав книгу, планую наступного року її видати. «Трейлерів» робити не буду.
– Головне – подорож, а не фініш. Подорожі розширюють твою свідомість, допомагають побачити, наскільки безмежним є світ. І маленькі проблеми взагалі перестають існувати.
– Буду мандрувати й надалі. Україною і світом. Найбільша мрія – здійснити навколосвітню подорож пішки.
Для того, аби Валерій Ананьєв міг краще креслити свої майбутні маршрути, представниці Карітасу Харкова презентували йому путівники Україною та Харковом.
Зустріч з неординарною людиною нікого не залишила байдужим. Дехто з учасників заходу поділився своїми враженнями:
Ольга Чаплик, соціальна працівниця Карітасу Харкова: «Я слідкувала за мужньою ходою Валерія, і мріяла, аби запросити його до Харкова, щоб наші городяни мали змогу з ним поспілкуватися. Написала йому у Facebook. І треба ж такому статися, що якраз на мій День народження Валерій написав, що згоден приїхати. Це було найкращим подарунком для мене! Певна, що ця «жива» книга» виявилися напрочуд цікавою для харків’ян. Я пишаюся тим, що Україна народжує таких героїв».
Соня Чу, студентка: «Мене захопило, що такий молодий хлопець замислюється над такими глибокими речами. Шлях, який він пройшов у своїх роздумах, є набагато більшим, ніж той, що перетнув ногами. Дійсно, подорожі нас змінюють, а певні відкриття необхідно вистраждати. І його поради, як універсальні підказки, неодноразово використаю у житті. Я впевнена, що його «тільки не думай про кінець подорожі» ще не раз спливе у моєму розумі під час випробувань долі. Дякую за відвертість!»
Андрій Юрченко, громадський активіст: «Як на мене, Валерій не просто провів, завдяки безвізу та своїй відвазі, пішу мандрівку Західною Європою. Він здійснив справжню подорож до самого себе. Мир, спокій, неприйняття негативу, повага до гідності інших людей – це ті цінності, які є основою як для добробуту людини, так і для розвою будь-якої країни. І в першу чергу цього потребує сучасна Україна».
Зауважимо, що захід було організовано Карітас Харків саме у рамках реалізації проекту «Об’єднуючи людей заради миру» за підтримки Карітасу Німеччини та Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
#Розбудова_миру #Карітас #Харків
