Сьогодні, хочемо розповісти особливу історію кохання підопічних проєкту «Домашня опіка для ВПО на Сході України». На початку травня, святкували своє «Золоте весілля» Анатолій Михайлович і Людмила Федорівна Постнікові. У цей день, за повір’ям, має зібратись вся родина та привітати з такою гарною датою своїх «молодят». Та в нашому випадку, на жаль, окрім соціальної працівниці проєкту «Домашньої опіки», привітати їх нікому. Адже в 2014 році, сім’я Постнікових була змушена покинути рідну домівку на Луганщині та переїхати в незнайоме, чуже для них місто Харків.
Познайомились наші молодята навесні 1969 року. «Я ії помітив одразу, коли прийшов на роботу в санепідемстанцію міста Стаханова, вона працювала лаборантом. Людочка була незвичайною дівчиною, чорнява, гарна собою і з житєрадісним сміхом», — усміхаючись та вдивлячись в очі пані Людмили, розповідає Анатолій Михайлович. «Толя теж був дуже гарний, ще й добре співав і танцював, був вокалістом у місцевому хорі. Важко було не побачити такого хлопця. Дарував мені квіти, водив в кіно. Побралися ми 8 травня 1970 року, весілля було молодіжне, веселе. Нічого не передбачало якихось проблем чи переживань в майбутньому для молої сім’ї, однак не так сталось, як гадалось…», — говорить із трепетом у голосі пані Людмила.
Доля і справді була не сильно поблажливою до молодої, перспективної сім’ї Постнікових, адже піднесла багато справжніх випробувань на міцність та збереження родини. Почалося все з важких пологів, завдяки лише кваліфікованій допомозі медиків, повернулась з того світу пані Людмила. Додому з новонародженим синочком Сергієм вона змогла потрапити лише через місяць після пологів. Сергійко тяжко хворів, але тато і мама завжди були поруч з ним. Рівно через 17 років від народження сина, захворіла й сама Людмила Федорівна, рак. Довгий курс хіміотерапії, підтримка рідних та сильний внутрішний стержень, допомогли ій одужати. Опісля ще було декілька оперативних втручань в області опорно-рухового апарату. «Я завжди собі говорила: маю жити, треба бути сильною, я потрібна сину та чоловіку», — весь час повторяла пані Людмила. Поміж тим всім, вони обзавились гарним помешканням, працювали, мали багато друзів, знайомих, які в будь-який момент могли прийти на допомогу, хотіли звичайно і щоб у сина появилась друга половинка та Бог не послав…
2014 рік…війна…на той час у сина Сергія виявили онкозахворювання, він не може жити без спеціального лікування. Волонтери перевозять Людмилу Федорівну та Сергія в Харків. Його доставляють в міський Хоспіс, в якому і на сьогоднішній час, він перебуває на стаціонарному лікуванню. Людмила Федорівна орендує помешкання та підтримує сина, який бореться зі страшною недугою, як тут, сусіди сповіщають сумну звістку про чоловіка, який залишився вдома на Луганщині, з Анатолієм Михайловичем стався інсульт. Його в тяжкому стані швидкою доставляють в Харків, до дружини. Хто як не вона, ця мила жінка, допоможе своєму чоловіку. Опісля тривалого лікування, стан пана Анатолія дещо стабілізувався і на сьогодні вони проживають в орендованому помешканні в м. Харкові, поруч з своїм єдиним сином та з мінімальними пенсіями.
Під кінець нашої бесіди, запитуємо:
— «пане Анатолію, поділіться секретом довгого і щасливого шлюбу?»
— «Розуміння одне одного, терпіння, підтримка, сприйняття людини такою, як вона є», — говорить чоловік.
— «Про що мрієте, пані Людмило?», — цікавиться соціальна працівниця.
— «Дуже страшно в нашому віці залишитися без житла. Хочеться додому. А якщо ж все таки не вийде назад переїхати, то хоча б малесенький свій власний куточок, щоб Сергій був з нами. Більше нічого не треба», —говорить жінка.
Я з ними розмовляю, а вони посміхаються та радіють, наче нічого й не було, всіх тих випробувань, які вони пройшли крізь роки. Радіють, що соціальні працівниці проєкту «Домашня опіка» приходять і допомагають їм на дому у вигляді медико-соціальних послуг, засобів гігієни, медичних препаратів і т. д. Радіють, що мають змогу спілкуватись з такими ж самими переселенцями, які вони самі, які можуть поділитись досвідом, куди можна звернутись, в разі чого за допомогою та дякують Богу, за дар життя і за те, що вони вже більше 50 років разом….
На Українській біржі благодійності можна підтримати наші два мініпроєкти для збору коштів на продукти харчування «Милосердя в кожен дім» https://cutt.ly/4yPFZZo та засобів гігієни «Вчини милосердя» https://cutt.ly/fyPFClb для стареньких підопічних та людей з інвалідністю.
Детальна інформація за телефоном:
0950429305, 0675605580 – Марія Сех, керівник проєкту «Домашня опіка»