«Просто жахіття було»: історія подружжя з Ізюма❤️🩹
Зінаїді Анатоліївні 67 років, вона родом з Ізюма. Каже, що тут жили її рідні багато поколінь, тому вона корінна ізюмчанка. Разом із чоловіком Сергієм Петровичем вони майже все життя працювали в закладах освіти, спершу 26 років в Ізюмському ліцеї №2, потім у Ліпковатівському аграрному коледжі та в інших освітніх просторах в Ізюмі. За фахом жінка філолог, а чоловік навчав автосправі. Крім викладацької діяльності, захопленням пані Зінаїди є поезія:
«Я була членом літературного об’єднання і у збірках ізюмських поетів є мої вірші. Коли ми побудували свій дім, на другому поверсі в мене був кабінет та письмовий стіл під вікнами. Вид з вікон був на березовий гай, такий золотий був, а зараз їх вже нема. Попадали берези. Я тоді там стояла біля вікна і написала такий вірш:
За вікном шумлять у нас берези,
А за ними — сосен струнний хор,
Шелестять їх лагідні коси,
Йде таємна мова в гущавині гір.
Я все частіше думаю мимохіть,
Коли листя падає з беріз:
Чому на серці радісно й болить,
І сміятись хочеться до сліз?
Тому що давні грізні грози
Стали дійсністю для нас із тобою.
І на віях закипають чисті сльози,
Коли вертаюсь я додому, до спокою.
Як Анастасія нам заповідала,
Будемо ми жити тут без бід.
Для нового, дивного начала
Для нащадків закладемо слід.
Вірю, що колись і наші внуки,
Так само, як і ми з тобою в цей час,
До сліз впиватимуться струнним звуком
Милих сосен і беріз круг нас» (переклад з рос.)
Повномасштабну війну подружжя зустріло в Ізюмі, їхні діти та онуки евакуювались спершу з Харкова до родинного помешкання в Ізюмі, проте згодом виїхали у безпечніші регіони через загострення ситуації. Зінаїда Анатоліївна та Сергій Петрович не змогли покинути рідну домівку:
«Всі лінії були обірвані, не було світла, газу, води. Ми переїхали до знайомої бабусі, бо в неї була піч у хаті. Нас там було 11 людей. Один мій чоловік був, а то всі бабусі. Він рубав дрова, а ми там палили, топили у печі і готували великі каструлі. І ми гуртом все збирали зі своїх холодильників, бо все ж порозмерзало, що в кого було. Хліба не було і продукти вже почали закінчуватися», – згадує ті часи пані Зінаїда.
Життя в окупації було нелегким та небезпечним, подружжя неодноразово потрапляло під авіаційні обстріли коли виходило в місто у пошуках хліба та їжі. За кілька місяців такого життя вони вирішили поїхати до родичів, що також перебували на непідконтрольній Україні території в Куп’янській громаді та запевняли, що в них буде безпечніше.
«Ми там зупинилися, нам будинок дали. Думали, ми там залишимось і будемо жити. Але тоді, як почали там бомбити, ми стрибнули в машину і поїхали на ту сторону. Нам дуже допомогла там племінниця моя, вона допомогла грошима, щоб заправляти машину. І ми поїхали через всю Росію, через балтійські країни, через Польщу і приїхали на захід України і тоді приїхали сюди додому», – розповідає жінка.
Повернувшись до Ізюма після деокупації міста у вересні 2022 року на подружжя чекали нові випробування: за час активних бойових дій у їхньому домі оселилися російські військовослужбовці та знищили майно.
«Вікна були вибиті, а вони нашими шафами позакривали вікна, позавішували одягом. Газу напалили на 6,5 тисяч, тоді ми виплачували за них борг. Меблі зламані всі, зіпсовані, кухня вся, чоловік ремонтував, ремонтував, але все ж вздулося все. А що тепер робити? Якось вже це зробили, як змогли, так живемо», – говорить про збитки Зінаїда Анатоліївна.
Крім того через руйнування греблі та порушення водовідвідних споруд домогосподарства людей було затоплено водою, що також завдало пошкоджень:
«Просто жахіття було. Наш дворик такий гарний раніше до війни був, але він перетворився на щось страшне. Зараз ми трішечки вже відновили. У нас фруктові дерева були, там у нас були горіхи, яблуні та груша. Все це просто задихнулося під водою».
Родина самостійно намагалася відновити будинок і територію навколо, зверталася за підтримкою до держави, однак об’єми руйнувань потребують комплексної допомоги та додаткових ресурсів. Завдяки проєкту «Житло для вразливих домогосподарств в Україні V» подружжя отримує допомогу по встановленню нових вікон, зведенню зруйнованих стін, лагодженню даху та ліквідації інших наслідків війни.
Допомога надається за підтримки UNHCR Ukraine — Aгентство ООН у справах біженців в Україні у співпраці з Карітасом України.
#Житло_для_України_2026 #UNHCR #КарітасУкраїни_Програма_з_питань_житла #CaritasUkraine_Shelter_Program #Карітас_Харків #відновлення_житла
