«Вірші стали тим, що допомогло вистояти»: історія пані Лариси з Харківщини
Ларисі Миколаївні 61 рік. Вона родом із села Піски-Радьківські Ізюмського району Харківської області. Понад п’ять місяців жінка разом із чоловіком прожила в російській окупації і лише на початку 2026 року, коли через постійні обстріли залишатися в селі стало надто небезпечно, подружжя евакуювалося до селища Докучаєвське.
«Ми не виїжджали, бо ніхто ж не знав, що буде окупація. А коли вже прийшли росіяни, виїхати було дуже небезпечно, тому ми деякий час залишалися вдома», — згадує пані Лариса.
На той час її чоловік вже тяжко хворів. Саме його стан став вирішальним аргументом для евакуації. Подружжя звернулося до сільського голови, який допоміг дістатися Ізюма. Там їх зустріли волонтери, перевезли до евакуаційного пункту, допомогли оформити документи та доправили до Харкова, де родина отримала тимчасове житло в гуртожитку.
«Вірші — це віконечко з моєї душі»
Писати вірші Лариса Миколаївна почала ще у восьмирічному віці. Каже, що поезія супроводжує її майже все життя, але саме війна змінила теми творів.
Під час окупації вона писала ночами, при світлі саморобного каганця, щоб цього не побачили російські військові.
«У мене душа здригнулася від усього, що довелося пережити. Я писала при свічках, читала свої вірші сусідам».
Чи ж думала, що доживу до цього?
Бо бачу всі міста зруйновані, дерева знищені і квіти стоптані.
До краю неба чути стогін української землі,
а небо літаками зірване на клаптики.
Так, як моя стражденна душа,
яка безперестанку тужить за немовлятами,
загиблими не народившись,
і за синами, що полегли у бою,
я закликаю матерів усього світу
не вчити дітей ніколи проливати кров чиюсь.
— вірш пані Лариси
У її поезії — біль за країну, звернення до людей, які прийшли з війною, і водночас — твори про природу, віру та прості людські почуття.
На мене горличка у вікно
Сьогодні подивилась.
Оце є чудо із чудес —
Малесенька, сіресенька,
Злітає до небес.
Сидить на гілці золотавій
І діточок навчає
Брать октави.
Співає пісеньку свою,
Воркує голубу:
«Тільки тебе люблю».
Чому ж пташина ця,
Така смілива і проста,
Але парується на все життя?
Господи, промий дощем усі темні закутки душі моєї.
Дай вірно напиться,
Дай правди добитися
І розумом мене наділи.
— один із ранніх віршів жінки
Попри те, що Лариса Миколаївна майже ніде не публікувала свої твори, вони стали для неї способом пережити найважчі місяці війни, зберегти внутрішню рівновагу, самовиражатися та підтримувати людей поруч.
Новий етап у житті після евакуації
Після переїзду до Харкова пані Лариса зіткнулася з великою кількістю побутових і юридичних труднощів.
Через оформлення документів вона певний час не отримувала ані допомоги для внутрішньо переміщених осіб, ані соціальних виплат. Крім цього, після смерті чоловіка потрібно було вирішити багато юридичних питань: закриття банківських рахунків, оформлення державної допомоги на поховання, отримання невиплачених коштів, переоформлення соціальної допомоги, відкриття спадкової справи та внесення житла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Самостійно впоратися з усім цим було непросто, адже коштів не було і жінка є маломобільною, тому кожна поїздка до державних установ вимагала додаткової підтримки.
Саме тоді одна з волонтерок розповіла жінці про Карітас Харків та його допомогу. Так, завдяки проєкту «Грошова допомога та стійкість для України, Фаза 4» Лариса Миколаївна познайомилася з кейс-менеджеркою Світланою, яка допомогла розібратися з документами, підготувати необхідні звернення до державних установ, супроводжувала жінку під час оформлення спадщини, соціальних виплат та інших юридичних процедур. Юристка Карина консультувала з правових питань, а водій Валерій забезпечував транспортний супровід до банків, державних установ і нотаріуса.
Завдяки цій підтримці пані Лариса змогла отримати державні виплати, оформити необхідні документи, вирішити питання, які тривалий час залишалися неврегульованими, а також отримати необхідну побутову техніку — мікрохвильову піч.
У гуртожитку, де проживає пані Лариса, сімнадцять мешканців користуються спільною кухнею, де є лише одна газова плита. Тому отримана мікрохвильова піч дає можливість швидко підігріти їжу без необхідності чекати, поки звільниться плита.
«Це дуже необхідна річ у господарстві. Я щиро вдячна за цю допомогу», — дякує Лариса Миколаївна.
Слова, які допомагають жити далі
Попри втрату чоловіка, пережиту окупацію, евакуацію та численні життєві випробування, жінка продовжує писати. Через свої вірші вона говорить про пам’ять, віру, любов до України та надію, яка залишається навіть у найважчі моменти.
А поруч є люди, які допомагають вирішувати повсякденні труднощі, щоб залишалося більше сил на те, що справді важливо — жити далі, знаходити опору та відкривати для інших своє «віконечко душі».
Проєкт «Грошова допомога та стійкість для України, Фаза 4» реалізується Карітасом Харків за підтримки Карітасу Швейцарії та Swiss Solidarity.
