«Будемо жити!»: історія життя пані Людмили
Людмилі Степанівні 77 років. Вона корінна харків’янка, людина, життя якої завжди проходило в русі. З 1 класу і до закінчення школи вона займалася фігурним катанням. Спорт був важливою частиною її юності, хоча саме тоді вона отримала травму коліна, яка з роками даватиме про себе знати.
У студентські роки захоплювалась стрільбою, здобула третій розряд. Подорожі згодом стали ще одних улюбленим заняттям. Вона сплавлялася на плотах і байдарках по річках, ходила в туристичні походи, об’їздила майже всю Європу та Азію, південну Україну, побувала в Римі та Парижі, планувала поїздку до Японію. Але на початку 90-х життя, як і в багатьох, внесло свої корективи. Пізніше пані Людмила знайшла себе у шитті — власноруч шила сукні та пальта.
«Зараз, через катаракту, дірки мені зашиває Наталя», — з усмішкою говорить жінка.
Кар’єрний шлях
Людмила Степанівна закінчила будівельний інститут. Свою професійну діяльність вона розпочала в «Укрпроммаші» з посади інженера, з часом стала головним інженером проєктів.
По роботі часто бувала у відрядженнях, згадує як їздила проєктувати до Одеси, Тбілісі, Єревану, Азербайджану, Казахстану та інших країн. Саме професія відкрила їй світ і дала можливість побачити різні міста та пізнавати культури. Особисте життя склалося інакше: чоловіка та дітей у неї не було. Проте вона завжди знаходила сенс у роботі, русі й самореалізації.
Допомога від Карітасу Харків
З роками активне життя, спорт, травми та навантаження дали про себе знати. Людмила Степанівна ділиться, що її турбують спина й ноги, часто паморочиться в голові.
«Вже й сили не ті: діабет, катаракта, артроз обох ніг, гіпертонія», — каже вона.
Про проєкт допомоги людям старшого віку «H.O.P.E. WELL – Догляд вдома для розширення можливостей і добробуту людей» пані Людмила дізналася випадково:
«Наташа (соцпрацівниця) зустріла мене шкутильгаючою на вулиці і запропонувала допомогу. Розповіла про Карітас і «Домашню опіку», взяла в проєкт, одразу принесла ліктьову палицю. Я щаслива, дуже зручно, це моя третя нога, стала впевнено ходити», — так жінка розповідає як знайшла свою помічницю.
Каже, що чекає її кожен вівторок і п’ятницю, знає що прийде і допоможе. Людмила Степанівна щиро дякує Карітас Харків та соціальній працівниці Наталі за її турботу, доброту й участь, благодійному фонду «Старенькі» — за гуманітарну допомогу, а проєкту «Підтримки центрів з випозичання медичного обладнання – Карітас України» — за палицю, яка повернула їй впевненість у русі.
«Будемо жити!», — каже пенсіонерка собі та іншим.
Проєкт реалізується за підтримки Карітасу Німеччини.
