«Я б пішки пішла додому, аби тільки перестали стріляти»: історія переселенки з Вовчанська
76-річна Валентина Гаврилівна, мешканка міста Вовчанськ, що на Харківщині, ніколи не думала, що одного дня їй доведеться залишити свій дім і почати життя з нуля. 9 травня її життя розбилося на до й після:
“За страшних обставин ми сюди потрапили. Наше місто так били росіяни, як хотіли. І вже 9 травня на ніч під 10 я вже думала, що мені кінець. Лягла на спину, кішку на груди поклала та не могла зрозуміти де я: чи я на тому світі. А тоді вже якось до ранку дожила. Хлопці з машиною кажуть: збирайтеся, поїхали! Я довго не хотіла їхати, все-таки знаєте вік прожила там, не хотілося”,– поділилася з нами пані Валентина
Проте війна не дає вибору. Разом із п’ятьма іншими людьми Валентина Гаврилівна залишила Вовчанськ, не знаючи, що буде далі.
Невідомість, яка лякала, проте була надія
Спочатку її та інших людей, які евакуювалися з області, привезли до одного з Харківських гуртожитків. Жінка чомусь не очікувала такого теплого приймання, проте була дуже вдячна за надану допомогу.
“Там нас реєстрували, дали гуманітарну допомогу та поїсти, прийняли дуже добре. Харківʼяни дуже добре до нас поставилися: і чаєм напоїли, і печивом, водою. А тоді відправили кого куди: нам сказали їхати в Докучаєвському, а ми взагалі не мали розуміння, що це таке. Ну привезли нас сюди пізно вночі, а нас тут вже чекали, прийняли, відразу поселили, надали ковдри. Усе нормально було”.
Життя в нових реаліях = нові виклики
Пані Валентину добре прийняли в гуртожитку, що знаходиться у селищі Докучаєвське. Вона знайшла тут собі подруг. Проте важко повноцінно та комфортно жити, коли не маєш свого особистого простору, своїх речей.
“А взагалі я вам скажу дуже важко в такому віці, і коли тебе у кімнатку поміщають удвох, хоч ми й з одного міста, це дуже важко. Треба ще вижити. Це війна – страшне діло. Один з моїх синів зараз на війні (бачу його рідко та недовго)”.
Крім того, умови в новому місці проживання не завжди були зручними для його мешканців. Духові пічки були дуже старими, з мийок постійно розливалася вода, що ускладнювало миття посуду. Довгі старі столи в кухнях створювали дискомфорт під час приготування їжі та спільних трапез.
Подолання труднощів разом з Карітасом Харків
Завдяки проєкту «Покращення умов проживання для ВПО», гуртожиток у Докучаєвському перетворився на більш комфортний простір для переселенців. Що саме було зроблено?
✔ Оновлено газові плити.
✔ Встановлено нові полиці, рукомийники та освітлення.
✔ Замінено вікна та двері в кімнатах.
“Дякуємо за все Карітасу Харків та Вашому місту за все: за турботу та увагу. У нас тепер є хороші пічки, гарні, дякуємо вам! Ми навчимося користуватися. Тепер Олена (сусідка по гуртожитку) буде пекти нам торти. Стало набагато краще: зараз мити посуд одне задоволення та через зміну столів стало більше місця на кухнях. І туалети нам поремонтували.”
Про що мріє людина старшого віку
“Мрію про спокій. Хочеться додому – пішки пішла б. Ну там наше місто росіяни перетворили на попіл, що воно їм заважало? Аби перестали стріляти, дуже хотілося б дожити до того. Хочеться, щоб війна закінчилася!”
Кожна внутрішньо переміщена особа мріє про мир і повернення додому. Але поки цей день не настав, важливо, щоб ті, хто змушений жити в нових реаліях, мали гідні умови для життя.
📌 Проєкт “Покращення умов проживання для ВПО” здійснюється в межах мультидонорського проєкту «Посилення потенціалу спільнот на півдні та сході України через місцеві ініціативи (EMPOWER)», що фінансується Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) спільно з Генеральним Директоратом Європейської Комісії з питань цивільного захисту та гуманітарної допомоги та реалізується Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ) ГмбХ.
