Валентина Петрівна народилася в Ізюмі, довгий час проживала в Нікополі, а до Харкова переїхала 22 роки тому. Зараз жінка мешкає сама, але через стан здоров’я є маломобільною, тому її підтримує син, який також має проблеми зі здоров’ям.

Пані Валентина перенесла сім різних операцій. Нещодавно у неї почав стрімко погіршуватися зір. Після огляду лікар повідомив, що необхідно пройти повне обстеження та розпочати лікування, яке буде призначено за результатами діагностики.
“Для мене зір — це найголовніше. Якщо я перестану бачити, то не зможу зовсім нічого робити, навіть писати вірші. У мене маленька пенсія, тому зараз шукаю будь-яку можливість та допомогу, щоб відновити зір”.

Після закінчення школи пані Валентина мріяла вступити до медичного інституту в Києві, але, на жаль, не пройшла конкурс за балами. Тоді вона вирішила навчатися в медичному училищі.
“В училищі я навчалася на відмінно, і після його закінчення мені пропонували залишитися працювати у Києві. Але я пішла за покликом серця, за своїм коханням, і переїхала назад у Нікополь до майбутнього чоловіка”, — згадує жінка.
Попри всі життєві труднощі творчість завжди була невід’ємною частиною життя пані Валентини.
“Я маю Божий дар — з молодості пишу вірші. Навіть у юності писала листи віршами, малювала гарні портрети. Якщо мені назвати тему, я одразу можу почати писати, іноді виходить не просто вірш, а ціла поема. Буває, що й вночі приходить муза, і я починаю творити”, — розповідає вона.


З дитинства Валентина Петрівна захоплювалася українською літературою, особливо поезією Тараса Шевченка.
“Коли я жила в Нікополі, писала вірші для школи моєї онуки, і вона навіть трохи прославилася завдяки тому, що в неї бабуся-поетеса. А моя сестра допомогла мені зробити так, щоб мої поезії друкували в газетах”.
У її зошитах зберігається багато віршів, зокрема й поезії про Україну:
“Матуся, ненько, рідна Україно,
до тебе я пишу цього вірша.
Не падай духом, мила і єдина.
Розправ ти плечі, матінко моя.
Ти так втомилась, я це, мила, знаю.
Від вибухів, від болю за дітьми,
які твою свободу захищають”.
Вже два місяці поспіль пані Валентина отримує сертифікати в АТБ на гігієнічні засоби — це суттєво полегшує її щоденне життя.

“Ці сертифікати, які надає мені Карітас Харків дуже потрібні та важливі. Раніше мені було важко купити навіть найнеобхідніше, наприклад, мило. А зараз стало набагато легше. Дуже дякую вашій команді, вашій організації та всім небайдужим”, — ділиться жінка.

Допомога надається в рамках проєкту «Гуманітарна допомога та відновлення життєзабезпечення на постраждалих від війни територіях України», що реалізується за підтримки Карітасу Норвегії та фінансування Уряду Норвегії.