«Якщо не я, то хто?»: історія волонтерства пані Тетяни
Пані Тетяна — харків’янка, мама трьох дітей і людина, яка знайшла себе у волонтерстві у найскладніші часи. Повномасштабне вторгнення вона зустріла вдома, у Харкові. Невдовзі разом із дітьми була змушена виїхати до Польщі, де прожила три з половиною роки. Та згодом повернулася в Україну — вже з новим досвідом, ідеями та ще більшим бажанням допомагати іншим.
Перші кроки до волонтерства
Ще до початку повномасштабного вторгнення пані Тетяна брала участь у всеукраїнському навчанні «Жіночі політичні студії». Саме там вона вперше замислилася про соціальну відповідальність і допомогу іншим.
Одним із завдань під час навчання було зробити добру справу. Повернувшись із Полтави до Харкова, Тетяна разом із колегами обрала школу для дітей з інвалідністю, якій вирішили допомогти.
«Ми привозили дітям продукти, провідували їх, підтримували. Потім почали замовляти пироги на свята, приносили шоколадки, фрукти. Вони часто запрошували нас у гості», — згадує вона.
Так почалася історія дружби, яка з часом переросла у щось більше — у справжнє покликання.
Досвід у Польщі
У Кракові пані Тетяна познайомилася з волонтерством ближче. Вона працювала в інтеграційному центрі для українців з інвалідністю, які евакуювалися через війну.
«Спочатку ми допомагали з житлом. А коли ця потреба стала меншою, почали організовувати різні заходи: культурні, мовні, майстер-класи. Приходили й українці, і поляки. Саме там з’явилася ця любов до творчості та занять», — ділиться вона.
Пані Тетяна відчула, наскільки важливо створювати простір для спілкування, розвитку і підтримки, особливо для людей, які опинилися в складних життєвих обставинах.
Повернення додому і створення громадської організації
Повернувшись до Харкова, пані Тетяна зрозуміла, що хоче продовжувати цю діяльність. Разом із колегою та однодумицею пані Світланою створили громадську організацію «Харківський регіональний центр: Сила Єдності».
«Світлана — це людина, яка завжди поруч і підтримує. Разом ми вирішили, що маємо робити щось корисне тут, удома», — каже Тетяна.
Ще перебуваючи у Польщі, вона познайомилася з людьми, які передали меблі та матеріали для проведення заходів. Усе це вдалося перевезти в Україну — так з’явилася база для майбутньої роботи.
Пошук підтримки і співпраця
Наступним кроком став пошук приміщення та партнерів. Пані Тетяна вирішила звернутися до Карітасу Харків.
«Я знала про Карітас у Польщі, бачила, як вони допомагають українцям. А ще запитала в ChatGPT, які організації можуть підтримати, і він також порадив Карітас. Я написала лист і дуже швидко отримала відповідь», — розповідає вона.
Завдяки цій співпраці вдалося провести перші заходи: спочатку для дорослих, потім — для дітей в інклюзивному просторі. І це лише початок.
Творчість як шлях до відновлення
Окреме місце в діяльності пані Тетяни займає творчість. Вона опанувала самчиківський розпис і тепер проводить майстер-класи також із петриківського та слобожанського розпису. Крім цього, учасники пробують себе у витинанці, декупажі, малюванні кавою та навіть вином.
«Ми, наприклад, робили витинанку — вирізали коника. Це дуже захоплює і допомагає відволіктися», — ділиться вона.
У планах — організувати виставку робіт дітей з інвалідністю, щоб дати їм можливість самовиразитися та краще інтегруватися в суспільство.
Те, що дає сили рухатися далі
Для пані Тетяни найбільша мотивація — це люди.
«Найбільше надихають щасливі обличчя після занять. Діти зараз багато часу проводять онлайн, їм не вистачає живого спілкування. А тут вони радіють, обіймають — і це неймовірна віддача. Це дає енергію рухатися далі», — каже вона.
Надихають і прості речі: сонячне світло, прогулянки, спілкування, читання. Усе те, що допомагає відновитися і розвантажитися.
Про минуле з вдячністю
Якби була можливість звернутися до себе на початку 2022 року, пані Тетяна сказала б:
«Я б спитала: “Якщо не я, то хто?” Треба зберігати спокій і робити навіть маленькі, звичні речі».
Її колега пані Світлана додає: «На початку були розпач і паніка. А зараз хочеться просто подякувати — за те, що ми тримаємося».
Попри всі випробування, пані Тетяна вдячна за свій шлях і людей, яких зустріла.
«Я дуже багато переосмислила. Виявилося, що щастя — в дрібницях. Прокинутися живим — це вже щастя», — говорить вона.
І наголошує: сьогодні як ніколи важливо бути поруч одне з одним, підтримувати, об’єднуватися і не залишатися осторонь.
Проєкт «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» реалізується Карітасом України та Карітасом Харків за щедрої підтримки американського народу.
