Їхнє золоте весілля стало останнім святом у рідному місті

Подружжя Макарових – Зоя Олексіївна та Владислав Володимирович, яким за декілька років виповниться 80 – уродженці міста Купʼянськ. Усе своє життя вони прожили в рідному місті: будували родину, працювали, раділи життю та берегли сімейні традиції. Проте прийшла повномасштабна війна, яка змінила все.

Як вибратися з міста, яке згодом майже зрівняли з землею?

Подружжя Макарових довго трималося, та коли у місті не стало ні води, ні світла, ні газу – знайомі перевезли їх до Харкова та знайшли для них орендовану квартиру. 

«Ніхто не знав, що так надовго. Я з собою взяла невеличку сумочку з документами та з якоюсь одежинкою. А вже мешкаємо тут 3 роки. Зараз у якому стані наша хата я не знаю», – поділилася Зоя Олексіївна. 

Сусіди казали подружжю, що вікна їхньої оселі вибиті, і що місто частково знаходиться під окупацією. 

Виклики самотніх людей старшого віку, які мусили тікати з дому, щоб вижити 

Подружжя по приїзду до Харкова не мало жодної допомоги. Пані Зоя розповідала, що ходити отримувати за гуманітарною допомогою у неї не вистачало здоровʼя – вона має хронічні хвороби серця та суглобів, а Владислав Володимирович більшість часу знаходиться у ліжку, і ледве рухається за допомогою ходунків. Він також має захворювання судин та суглобів. 

Вони потребували сторонньої допомоги, оскільки не мали поруч нікого, хто б міг про них дбати та допомагати. 

Допомога, яка сама знайшла тих, хто її потребує 

Одного дня Зоя Олексіївна сиділа на лавочці біля підʼїзду свого будинку, як до неї підсіла сусідка, і протягнула в руки буклет. Там був детальний опис проєкту “H.O.P.E. WELL – Догляд вдома для розширення можливостей і добробуту людей” благодійного фонду Карітас Харків. Коли жінка побачила, що проєкт допомагає людям старшого віку, вона одразу зателефонувала та попросила про допомогу. 

“Такої уваги, такої сторонньої допомоги я ще не бачила ніколи. Щиро вдячні за все. Соціальна працівниця Ірина дуже чуйна, уважна та добра людина. Допоможе по дому, у приготуванні їжі, закупівлі продуктів. Мій чоловік завжди чекає приходу Ірини, яка допомагає йому у догляді за тілом, підтримує словом і просто поговорить з ним», – згадує пані Зоя.

Подружжю Макарових також допомагають і наші волонтери. Разом із соціальною працівницею вони випрали штори, виконали генеральне прибирання, яке ні дружина, ні тим паче чоловік не в змозі зробити. 

Пара дуже вдячна й перукарці-волонтерці, яка неодноразово робила їм стрижки та психологині проєкту Вікторії, яка проводить з ними зустрічі. Пану Владиславу особливо подобаються розмови з нею та заняття. Він часто їй каже: «Приходьте до нас хоч щодня. Я дуже люблю спілкуватися». Робота з  психологом є важливою для подружжя, оскільки це допомагає стабілізувати емоційний стан та адаптуватися до нових умов життя.

Також пара дуже дякує за продуктові набори від фонду “Старенькі”. За словами Зої Олексіївни: “є крупи, а значить є впевненість у завтрашньому дні”. 

Про мрії, спогади та майбутнє 

Владислав Володимирович та Зоя Олексіївна одружені вже понад 50 років. Жінка ділилася з нами, що своє золоте весілля вони святкували у Купʼянську ще до повномасштабної війни. Вона згадує з теплом та водночас із сумом, як їх вітали та як вони чудово відсвяткували свою річницю вдома. Сьогодні ж, вони мають тільки одну мрію:

“Хочеться, щоб скоріше закінчилася війна, наступив мир. Нам дуже хочеться повернутися у свій дім».

Така допомога самотнім людям та парам старшого віку можлива завдяки безупинній підтримці Карітасу Німеччини.