Любов, що рятує: як одне подружжя стало всесвітом для десятьох дітей
Коли війна руйнує життя й забирає відчуття стабільності, стає особливо помітно, наскільки важливі ті, хто попри все продовжує дбати про інших і створювати для них безпечний простір.
Такою є історія Оксани Валеріївни з села Безрук, що неподалік Козачої Лопані – жінки, яка вже майже 15 років разом із чоловіком виховує десятьох дітей у дитячому будинку сімейного типу.
«Вони називають мене мамою. А я не уявляю життя без них»
У їхній родині зростають діти зі статусом «позбавлені батьківського піклування».
Шестеро – рідні брати й сестри, троє – з іншої родини, а одна дитина – усиновлена.
Двоє дорослих стали для них справжніми батьками, домівкою й опорою. Вони переживають перші радощі, труднощі та досягнення разом.
Серед їхніх дітей є й ті, кого пані Оксана з чоловіком взяли зовсім малюками, наприклад хлопчика, який потрапив у родину у восьмимісячному віці, а тепер уже навчається у 7-му класі. Є й троє старших, які виросли, стали самостійними та роз’їхалися у доросле життя, але все одно залишаються частиною цієї сім’ї.
Оксана Валеріївна зізнається:
«Я настільки звикла до них, що не уявляю життя без дітей. Якось вони поїхали до табору – то я поїхала за ними, бо мені було сумно».
Всі дороги повертають додому
24 лютого 2022 року сімʼя мала святкувати день народження одного з дітей, але замість звичного святкування родина зіткнулася з реальністю повномасштабного вторгнення.
У батьків зʼявилася головна задача – убезпечити дітей. Вони не застали окупації, але села поруч – Слатине, Водянка – жили під постійною загрозою.
Тому у квітні родина виїхала з Безрук Дергачівської громади.
Після літнього періоду в Карпатах родина все ж таки повернулася додому – вони всі хотіли зустріти Новий рік саме у своїй оселі.
На сьогодні вони облаштували підвал, мають генератор та павербанки на всі випадки життя, і хоч «буває гучно», сім’я навчилася адаптуватися до обставин, які від них не залежать.
Чому гуманітарна допомога важлива для цієї родини
У великій родині дрібниць не буває. Особливо – засобів гігієни.
«Гігієнічні набори зекономлять наш бюджет, бо зараз ціни дуже зросли. А дітей багато в нас, тому хочеться дати їм найкраще, і щось смачненького купити, тому це дуже така гарна хороша допомога, бо засобів гігієни багато не буває. Дякуємо вам велике, тому що допомога фондів – це так важливо, я не знаю як би всі ми без неї обходилися в такий скрутний для українців час».
Оксана Валеріївна додала, що сім’я звикла розраховувати тільки на власні сили, й нічого не просить ні в кого. Але підтримка фондів у час війни – це та «невидима опора», без якої вижити значно складніше.
Перший дитячий будинок сімейного типу в районі
Сім’ю пані Оксани знають усі. Вони були першими, хто створив дитячий будинок сімейного типу в цьому районі. Зараз таких родин більше, але саме їхня стала прикладом, що любов та відповідальність можуть змінити життя дітей назавжди.
Родина отримала допомогу в межах проєкту «Багатосекторна допомога постраждалим від війни в Україні», що реалізується Карітасом України та Карітасом Харків за підтримки американського народу.
