«Ми фактично просто існуємо»: історія мешканця Нової Гусарівки про життя серед мін та надію на відновлення
Харківщина – одна з найбільш замінованих територій світу. Через російське вторгнення наші поля, ліси, узбіччя та навіть подвір’я перетворилися на пастки, які щодня забирають життя чи калічать людей. За даними уряду, близько 23% території України потребує розмінування на сьогодні. Історія Михайла Ілліча з Нової Гусарівки Балаклійсього району – болюче нагадування про це.
63-річний Михайло Ілліч – корінний житель Нової Гусарівки у 15-му поколінні. Повномасштабне вторгнення він зустрів удома, не виїжджаючи навіть під час окупації. Каже, що найбільше боліло бачити, як руйнується рідне село, а також, що тоді бракувало ліків та медичної допомоги, яка так була потрібна. Окрім цього для мешканців села похід в магазин за харчовими продуктами та навіть речами першої потреби стає викликом та залишається складним.
«У дружини цукровий діабет, а ліків під час окупації доступу не було. Найстрашніше було, коли хлопчик 14 років не дожив кілька днів до звільнення села», – згадує він ті дні.
Після деокупації у вересні 2022 року здавалося, що небезпека позаду. Але вже 7 листопада, через 2 місяці, Михайло Ілліч підірвався на протипіхотній міні «пелюстка» просто біля власного подвір’я. Це сталося на очах у його дружини та сина.
«Везли мене в Первомайськ штопати ногу. Операцію робили “на живо”. Хвала Всевишньому й лікарю, який врятував мене від гангрени», – каже чоловік.
Зараз він намагається відновлюватися після ампутації, але ставати на ноги поки що не виходить.
Як це: жити в оточенні вибухівок?
Замінування позбавило родину не лише безпеки, а й можливості повноцінно жити.
«Жінка йде на город – а я сиджу й душі немає. Де гарантія, що там нічого не залишилося, що вона ніде не зачепилась, не скинуло вітром, не наступила. По-друге, ми не можемо рибалити, не можемо палки, що впали принести, не можемо гриби збирати, тобто немає повноцінного життя. Ми фактично просто існуємо. Це якось переживемо, головне, щоб війна припинилася. Тому розмінування нам сильно потрібно».
Щоб повернути бодай частину мирного життя, надзвичайники, військові сапери та гуманітарні організації працюють щодня. Михайло Ілліч із вдячністю говорить про їхню роботу:
«Хочеться подякувати всім, хто допомагає, особливо дуже дякую: і гуманітарному розмінуванню, і ДСНС, і військовим саперам. Вони розмінували нам кладовище, де поховані наші родичі. Потім забезпечили доступ до городів наших. Ну а зараз йде розмінування сільськогосподарських угідь. У 2023 році розмінували 2 ділянки десь по 50-60 га, у 2024 році – 250 га, а цього року ще не знаємо. Всього в нас 3000 га земель паханих. Для того щоб вирощувати хліб, годуватися і все. Оце така в нас потреба».
Попри труднощі свої люди поруч
Не зважаючи на всі втрати й негаразди: розбиту половину паркану, ворота, вибиті вікна, зруйноване підприємство, де бенефіціар працював – Михайло Ілліч не втрачає віри.
Він дякує всім, хто допомагає пережити цей час, зокрема нашому проєкту «Гуманітарна допомога та відновлення життєзабезпечення на постраждалих від війни територіях України» за надання гігієнічних наборів:
“Дякую Карітасу Харків за таку гуманітарну допомогу та транспортування з Харкова додому після реабілітації. Усім, хто задіяний у цій сфері, керівництву”.
Історія Михайла Ілліча – лише одна з тисяч на Харківщині. Замінування наших земель – це наслідок війни, який забирає життя у проміжку між обстрілами мирного населення й тишею.
Робота саперів та гуманітарних організацій – це не просто очищення полів, це відновлення надії для цілих громад. Щоб наші діти знову могли безпечно гратися на подвір’ях, щоб ми могли засівати поля й збирати врожай, щоб Україною можна було мандрувати та показувати світу, яка чудова в нас країна.
Проєкт «Гуманітарна допомога та відновлення життєзабезпечення на постраждалих від війни територіях України» реалізується за підтримки Карітасу Норвегії та фінансування Уряду Норвегії.
