«Ми залишилися з нічим, але потроху починаємо спочатку»: історія подружжя з Вовчанська
Сергій Васильович разом із дружиною все життя прожив у Вовчанську на Харківщині. Там працювали, будували дім, вирощували городину та планували спокійне життя на пенсії. Сьогодні їхнього будинку вже немає, а самі вони змушені починати все заново в іншій громаді. Наразі подружжя мешкає в селі Коробчине Чугуївського району Харківської області.
Втрата дому та евакуація
Під час окупації Сергій Васильович із родиною залишалися у Вовчанську. Виїхати одразу не могли через складні сімейні обставини.
«Не встигли виїхати. Бабуся була лежача, онучка після інсульту. Коли бабуся померла, тоді вже виїхали. Більше й не поверталися, бо не було вже куди», — розповідає чоловік.
У травні 2024 року подружжя приїхало до онука на день народження. Саме тоді ситуація на прикордонні різко загострилася.
«На 10 травня приїхали до онука. А якраз з 9 на 10 число дуже сильно почалися бойові дії. Нам навіть сюди було чути. Знайомі телефонували й застерігали не повертатись.
Згодом знайомі надіслали фотографії рідної вулиці, де лишалося пів стіни їхнього будинку.
Прихисток родині надали родичі. У будинку власними силами зробили ремонт, облаштували побут та почали господарювати. Сьогодні подружжя живе за рахунок невеликої пенсії, якої ледь вистачає на найнеобхідніше.
Господарство як опора
Попри втрату дому та вимушений переїзд, подружжя продовжує займатися тим, що вміє і любить найбільше — господарством.
«Садимо все: картоплю, огірки, помідори, буряк, моркву, зелень — усе-усе. Коли від Карітасу допомогу надали, то ми курей набрали, купили годівничку, мотокультиватор».
Саме тому сільськогосподарська грантова підтримка стала для родини важливою опорою. Завдяки їй вдалося придбати все необхідне для господарства, а також зменшити фінансове навантаження на сімейний бюджет.
«Ці агрогранти дуже важливі для нас. Я кормів понабирав, курчат понавозив. Шланги, відро та багато іншого для господарства купили. Це значно полегшує роботу, бо в такому віці ноги дуже болять. Ми ж без нічого залишилися».
Цього року подружжя відзначає 42 роки спільного життя. Попри пережите, пан Сергій та його дружина продовжують підтримувати одне одного та будувати нове життя там, де знайшли прихисток. Поруч із ними залишається і донька, яка також була змушена покинути дім та переїхати до Харкова.
Історія Сергія Васильовича та його дружини нагадує, наскільки важливою для людей, які втратили дім через війну, є підтримка поруч. Вона допомагає не лише вирішувати щоденні потреби, а й поступово відновлювати звичне життя та зберігати віру в майбутнє.
Проєкт «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні» реалізовується Карітасом України завдяки щедрій підтримці американського народу через Уряд Сполучених Штатів Америки.
Зміст публікації є виключно відповідальністю Карітасу Харків та не обов’язково відображає позицію Уряду Сполучених Штатів.
