«Разом було легше пережити страх»: історія Світлани Миколаївни з Чугуєва
Світлані Миколаївні 53 роки. Вона проживає в селі Піщане Чугуївського району Харківської області, неподалік Старого Салтова. Уже багато років жінка працює соціальною працівницею та допомагає людям старшого віку, які потребують підтримки та догляду.
Життя Світлани Миколаївни від самого дитинства було сповнене випробувань.
«Батьки померли рано, мені було всього дев’ять років. Виховали мене бабуся з дідусем», — згадує жінка.
Після закінчення школи в селі Велика Бабка вона повернулася до рідного с. Піщане. Тут розпочала працювати соціальною працівницею, доглядаючи не лише своїх рідних, а й інших людей старшого віку, які потребували допомоги.
Сьогодні Світлана Миколаївна проживає сама. Власної родини немає. Єдина рідна сестра мешкає в Києві. Час від часу навідуються куми з Харкова, які допомагають по господарству, однак більшість повсякденних справ жінці доводиться вирішувати самостійно.
Життя в невеликому селі має свої труднощі. Найближчі магазини розташовані далеко від дому, тому за продуктами доводиться долати чималу відстань.
«Поруч навіть магазину немає. Доводиться їздити близько дванадцяти кілометрів туди й назад. Закуповую продукти одразу і для себе, і для інших людей. Узимку особливо важко, тоді іноді хтось допомагає або їду з кимось машиною», — розповідає вона.
Попри малу заробітну плату соціального працівника, Світлана Миколаївна продовжує працювати та допомагати своїм підопічним. Однак коштів часто не вистачає не лише на ремонт будинку, а й на повсякденні потреби та лікування. Світлана Миколаївна має хронічні захворювання, проблеми зі спиною та підвищений тиск, що значно обмежує її фізичні можливості.
Повномасштабне вторгнення
«О четвертій ранку пролунали вибухи. Світла не було. Ніхто не очікував, що таке може статися», — згадує вона.
Село Піщане опинилося серед населених пунктів, які відчули на собі всі наслідки бойових дій. Уже в перші місяці війни вибуховою хвилею в будинку Світлани Миколаївни вибило вікна.
Небезпека не полишала село і надалі. Одного разу вона повернулася додому та побачила у власному городі ракету, яку вдалося збити силам протиповітряної оборони.
«Приходжу якось додому і бачу, що ракета в городі стирчить. Добре, що мене тоді не було вдома. Видно, Бог оберігає. Не раз бувало так, що я десь затримаюся, а потім дізнаюся про влучання неподалік», — розповідає Світлана Миколаївна.
Через постійні обстріли вона була змушена ночувати у погребі. Разом із нею ховався від вибухів і її чотирилапий друг.
«Собачка теж дуже боїться. Кожного разу ховається, коли чує вибухи», — каже жінка.
Понад місяць Світлана Миколаївна прожила в окупації. Попри страх і невизначеність, люди в селі намагалися підтримувати одне одного.
«Було страшно, тому ми зайвий раз не виходили з дому. Вони приїжджали, перевіряли документи. Але ми трималися разом», — згадує вона.
Особливо важкими стали перші місяці війни, коли люди залишалися без електроенергії та звичного доступу до продуктів. Проте навіть тоді жінка не переставала допомагати іншим.
«До літа жили без світла. Я сиділа в погребі, але пекла хліб для своїх підопічних. У мене були запаси продуктів, тому допомагала людям, які не могли виїхати», — говорить Світлана Миколаївна.
Разом із сусідами вони готували їжу, ділилися продуктами та підтримували одне одного морально.
«Картоплю в мундирах варили, були яйця, молоко. Робила млинці та розносила людям. Хтось приносив щось своє, і ми збиралися всі разом посеред села. Навіть свята святкували. На Великдень якось і паску спекли. Разом було легше пережити той страх», — ділиться жінка.
Дім, який потребує відновлення
Сьогодні Світлана Миколаївна продовжує жити у будинку, який постраждав від наслідків війни. Через пошкодження будинок уже не захищає від холоду, вітру та вологи так, як раніше. У приміщенні відчуваються протяги, а на стінах з’явилися тріщини.
Самостійно відремонтувати будинок жінка не може. Невелика заробітна плата соціального працівника та витрати на лікування не дозволяють накопичити необхідні кошти.
«Самій дуже важко все робити. Що б я не підправляла власними силами, усе одно звідусіль дує, холодно, є тріщини», — розповідає вона.
Жінка зізнається, що через постійні обстріли іноді втрачала мотивацію вкладати сили у власний дім.
«Тільки налаштуєшся щось робити, а вони знову літають. Іноді думаєш: чи є сенс?»
Водночас вона не приховує, що підтримка з відновлення житла стане для неї не лише практичною допомогою, а й джерелом надії.
«А тут тепер новеньке буде, душа буде радіти, буде тепло. Може, якщо ви допоможете, то й у мене з’явиться натхнення далі підтримувати дім. Все-таки хочеться мати комфортні умови для життя», — говорить Світлана Миколаївна.
Відремонтована оселя для пані Світлани — це можливість знову жити в теплій і безпечній оселі та не турбуватися про побутові труднощі, спричинені пошкодженнями будинку.
Завдяки проєкту «Єдність у відновленні 2» Світлана Миколаївна отримає допомогу з відновлення пошкодженого житла. Ця підтримка допоможе покращити умови проживання, зробити оселю теплішою та комфортнішою, а також повернути відчуття стабільності та впевненості у завтрашньому дні.
Проєкт відбувається за підтримки Католицької Служби Допомоги (CRS).
Карітас України, Catholic Relief Services (CRS).
