Разом крізь випробування: історія подружжя з Куп’янська
Микола Миколайович та Надія Володимирівна — родина переселенців із Куп’янського району, яка через війну було змушене залишити рідний дім і почати життя заново.
Микола Миколайович народився у 1949 році в селі Пристін. Про своє дитинство він згадує з болем:
«Був сиротою. Жив у бабусі з 10 років, потім у дядька. Коли навчався в школі, вчителька часто брала мене до себе переночувати й дуже добре до мене ставилася».
Знайомство, що змінило життя
Після школи чоловік вивчився на тракториста, працював за спеціальністю та захоплювався риболовлею. Під час поїздки на практику він познайомився з Надією.
«Дивлюся, посередині стоїть: чорноока, маленька. Я підійшов, обійняв її і кажу: будеш ти зі мною до кінця життя».
Надія Володимирівна родом із Полтавської області, виросла у багатодітній родині. З дитинства багато працювала разом із мамою по господарству й у полі.
Згодом пара одружилася та у 1970 році переїхала до Куп’янська. Там народилися їхні діти: донька Наталя та син Павло.
Більшу частину життя Микола та Надія пропрацювали на Куп’янській залізниці.
«Я дуже любив свою роботу. У 1995 році отримав звання почесного залізничника», — говорить Микола Миколайович.
Окреме місце в його житті займає альбом про Куп’янську залізницю, який він береже і завжди тримає поруч.
Подружжя жило звичайним життям: працювали, виховували дітей, подорожували. Часто їздили до Львова, де жила сестра Надії Володимирівни.
Втрата дому через повномасштабне вторгнення
З початком повномасштабного вторгнення родина була змушена покинути свою домівку.
«В перші дні переїхали до Борівського району, а потім машиною в Харків», — розповідає Надія Володимирівна.
Під час евакуації Надія Володимирівна змогла взяти з собою родинні ікони. Ці речі передаються з покоління в покоління і залишаються для неї важливим символом родини та пам’яті.
Втрата сина та життя в Харкові
Ще одним важким випробуванням стала втрата сина. Два роки тому він помер від тяжкої хвороби, йому було всього 48 років.
Сьогодні подружжя мешкає у гуртожитку в Харкові, адже їхнє житло знищене. Донька не має змоги доглядати за батьками, оскільки сама перебуває у складних життєвих обставинах.
Через хронічні захворювання, зокрема проблеми із серцем, цукровий діабет і захворювання суглобів, парі складно самостійно справлятися з повсякденними справами, тому вони потребують додаткової підтримки.
Підтримка, яка стала необхідною
Про можливість отримати підтримку подружжя дізналося від сусідки, після чого звернулося до Карітасу Харків. Наразі вони отримують послуги догляду вдома.
«Соціальна працівниця Ірина, яка почала до нас приходити, завжди уважна та чуйна. Допомагає по господарству, з прибиранням, приготуванням їжі, закупівлею продуктів, також доглядає за станом здоров’я, вимірює тиск та цукор», — ділиться Микола Миколайович.
Крім цього в рамках проєкту подружжя отримує як індивідуальну психологічну підтримку, так і долучаються до групових психологічних заходів, арт-терапії.
«Психологиня Вікторія багато спілкується з нами, проводить заняття з арт-терапії, після яких на душі нам стає краще та тепліше. Особливо сподобався захід з виготовлення ляльки-мотанки, після якого навіть головний біль пропала», — каже Надія Володимирівна.
Також до догляду вдома долучилася волонтерка Вікторія, яка зробила зачіску Надії Володимирівни.
Внаслідок війни подружжя втратило пенсійні посвідчення, тому кризовий центр Карітасу Харків також надав допомогу їх відновленні.
«Так, як нам допомагають та доглядають зараз, не було ніколи. Але головне, що ми є одне в одного з Надійкою», — говорить Микола Миколайович.
«Дуже вам дякуємо за допомогу. Хочеться бути здоровою, щоб поруч були рідні люди та щоб мир був на землі», — додає пані Надія.
Історія подружжя Пивоварових нагадує, що навіть у складних обставинах важливо не залишатися наодинці. Підтримка поруч допомагає справлятися з щоденними труднощами та зберігати відчуття опори.
Проєкт «H. O. P. E. WELL — Догляд вдома задля розширення можливостей і добробуту людей 2026» реалізується за підтримки Карітасу України та Карітасу Німеччини.
