Разом попри труднощі та перешкоди: історія Світлани Петрівни з Рогані
Світлана Петрівна та її чоловік уже 48 років разом. Усе життя вони прожили в селі Рогань на Харківщині — працювали, тримали господарство, допомагали сусідам та разом долали труднощі.
Жінка зізнається:
“Ще кілька років тому я й уявити не могла, що звичний побут і спокій можуть зруйнуватися за лічені дні”.
Повномасштабна війна принесла в їхній дім страх, втрати й постійну невпевненість у завтрашньому дні.
Під час активних обстрілів будинок родини зазнав серйозних пошкоджень: повилітали вікна, руйнувань зазнав коридор, а кухонну стіну пробило уламком. Особливо страшним став день, коли ворожий снаряд влучив у сусідній будинок і спричинив пожежу.
“Я тільки встигла забігти додому — і одразу вибух. Було таке відчуття, що земля просто пішла з-під ніг”, — згадує Світлана Петрівна.
Згодом на подвір’ї родини знайшли нездетонований снаряд, який вилучили сапери. Вікна в будинку вдалося відновити, частину навіть забили металом для додаткового захисту. Та, за словами жінки, відчуття безпеки так і не повернулося.
«Ніби живеш у своєму домі, але весь час прислухаєшся до кожного звуку», — ділиться вона.
Життя під землею і вимушена евакуація
Під час найінтенсивніших обстрілів родина переховувалася у погребі сусідів — разом із собакою та найціннішим, що встигли взяти із собою, — документами. Світло й вода зникли, а звичне життя ніби зупинилося.
В березні сім’я змушена була евакуюватися до сина у Кривий Ріг. Там вони провели три місяці, мешкаючи в готелі. Для людей, звиклих до важкої фізичної праці та сільського побуту, це був зовсім інший досвід — з триразовим харчуванням і прибиранням.
“Ми ніколи так не жили. Нам було навіть ніяково — усе готове, а ти нічого не робиш”, — з усмішкою згадує Світлана Петрівна.
Проживши декілька місяців у Кривому Розі, подружжя вирішило повертатись додому. Після повернення здоров’я жінки похитнулось — майже місяць вона не могла піднятися з ліжка.
Втрати, що не загоюються
Однією з найболючіших сторінок війни для Світлани Петрівни стала загибель сусідки, якій вона часто допомагала. Жінка загинула від уламка у власному будинку. Через постійні обстріли тіло пролежало в хаті близько чотирьох днів, перш ніж її вдалося поховати.
“Таке не забувається ніколи. Воно просто живе з тобою”, — тихо каже вона.
Ці події залишили глибокий слід. Війна підірвала здоров’я Світлани Петрівни, принесла апатію й постійний душевний біль. Вона більше не змогла повернутись на роботу у господарський магазин, де працювала після виходу на пенсію.
Побут під час війни
До повномасштабного вторгнення родина вела велике господарство: тримали бичків, поросят, курей, кролів. Морозильна камера завжди була повна. Під час війни через відключення світла все це зникло.
Сьогодні в господарстві залишилося лише п’ять курей — зерно стало надто дорогим. Під час частих відключень світла, допомога твердим паливом є дуже важливою:
«Ці дрова — наша впевненість, що ми не замерзнемо взимку».
Світлана Петрівна з великою вдячністю говорить про допомогу для її родини у вигляді твердого палива від Карітасу Харків.
«Коли не знаєш, чи буде газ і чи зможеш його оплатити, дрова — це не просто допомога. Це спокій. Це впевненість, що взимку буде тепло», — говорить вона.
Сьогодні Світлана Петрівна продовжує жити у своєму домі, зберігаючи пам’ять про довоєнне життя і поступово вчиться жити в новій реальності. Підтримка близьких і гуманітарна допомога допомагають родині триматися навіть у найскладніші часи.
Історія Світлани Петрівни — це історія тисяч родин на Харківщині, для яких допомога у вигляді твердого палива означає не просто тепло, а шанс пережити зиму й зберегти гідність у надзвичайно складних умовах.
Допомога надається в межах проєкту «Гуманітарна допомога та відновлення життєзабезпечення на постраждалих від війни територіях України», що реалізується за підтримки Карітасу Норвегії та фінансування Уряду Норвегії.
