«Вікна — це дрібниці, у порівнянні з життям»: історія пані Валентини
Валентина Степанівна з Харкова, живе в своєму будинку з дитинства, майже все своє життя:
«Я тут з 1963 року, мені тоді було 9 років. Батьки працювали на підприємстві, їм видали цю трикімнатну квартиру, бо в сім’ї було троє дітей».
Початок повномасштабного вторгнення жінка не очікувала, говорить, як і всі, збиралась того дня на роботу. Спершу навіть не зрозуміла, що почалася війна, бо звуки вибухів здалися звичним шумом. Поблизу пані Валентини весь час проживали донька з онуком, однак через активні бойові дії вони виїхали з міста.
«Дочка у перший день поїхала далі в область, а внук з друзями в сторону Запорізької області. Вони роз’їхались, а я залишалась тут, якщо чесно, спокійно до цього відносилась. Що буде, те й буде, головне не панікувати», — згадує жінка.
Потім рідні повернулись і перевезли її в інший район міста, однак Валентина Степанівна все ж вирішила вертатись додому. Роботу втратила не лише вона, а й її донька, що мала косметичний кабінет, який постраждав від вибухів. Деякий час сім’ї довелось жити лише на кошти пенсійної допомоги.
Уперше їхня квартира постраждала у січні 2024 року, тоді під ворожий удар потрапив сусідський будинок:
«Донька щойно встала з ліжка, і в той момент від вибуху вікно впало на її постіль, сильно злякалися тоді. Стався обвал одного із під’їздів того будинку, постраждав дуже однокласник внука», — говорить про пережиті події пенсіонерка.
Більше пошкоджень додалось після повторної атаки по сусідству 7 березня 2026 року. Пані Валентина серед ночі прокинулась від вибуху та битого скла, згадує, як боялась зайти до кімнати, не знала, чи щось вціліло. Жінка каже, що важко пережила ті події, хоч і тримається духом.
«Ніколи мене не трясло від страху, а тоді я навіть говорити не могла, почала запинатись. Вікна — це дрібниці, у порівнянні з життям, тоді загинуло 15 людей», — розповідає вона.
Наразі домогосподарство Валентини Степанівни зареєстровано на участь у проєкті відновлення житла в межах ініціативи проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні». Це означає, що найближчим часом її оселя отримає необхідний ремонт, щоб знову стати безпечним і придатним для життя місцем.
«Ця допомога для мене дуже важлива. Пенсії на все не вистачає, тому ледь виживаю. Мені дуже потрібні вікна, бо ж ще холод на вулиці, через це ходжу завжди вдіта, мерзнуть руки, — ділиться надіями пані Валентина і додає, — я зі своїм оптимізмом виживу».
Проєкт реалізовується Карітасом Україна завдяки щедрій підтримці американського народу через Уряд Сполучених Штатів Америки.
Зміст публікації є виключно відповідальністю Карітасу України та не обов’язково відображає позицію Уряду Сполучених Штатів.
