“Життя продовжується, коли є підтримка”

72-річна харків’янка Людмила Михайлівна щодня долає труднощі через інвалідність другої групи, спричинену важкою хворобою рук і ніг. Попри це вона зберігає оптимізм, усмішку та віру в краще.

Її найбільше хобі сьогодні — вирощування квітів та вишивання бісером. Це не лише приносить задоволення, а й допомагає розвивати дрібну моторику рук. Особливою гордістю для пані Людмили стала вишита ікона Божої Матері.

Кар’єрний шлях

“Вся моя родина працювала на турбобудівному заводі. Після школи я теж пішла працювати туди й відпрацювала два роки. Потім мене направили на навчання від заводу до університету імені Каразіна. Я закінчила економічний факультет і повернулася на Турбоатом, але вже працювала у фінансовому відділі”, — згадує жінка.

Згодом пані Людмилу запросили на нове підприємство, де вона обійняла посаду головного бухгалтера і пропрацювала до 1997 року. Після погіршення стану здоров’я вийшла на пенсію.

Родина

Батьки та брат Людмили Михайлівни все життя працювали на заводі, а її чоловік пов’язав долю з наукою та власною справою — виготовленням прокатних станів, які замовляли по всій Україні.

“Мій чоловік був дуже розумний. Він допоміг мені вийти з депресії після втрати брата та мами. Я працювала з ним як бухгалтер, і ця робота давала мені сили. Потрібно було багато куди ходити, здавати звіти, і це допомагало відчувати життя. Але після його смерті я залишилася зовсім одна”, — з сумом розповідає пані Людмила.

Виклики війни

Початок повномасштабної війни став для неї справжнім випробуванням.

“Я залишилася одна. Багато сусідів виїхали, з 60 мешканців будинку нас лишилося тільки 14. Ми згуртувалися, жили як одна велика сім’я. Я ніколи не робила запасів продуктів — купувала все у разі потреби. Але в ті дні це зіграло зі мною злий жарт: на перші два тижні я залишалася майже без їжі та навіть без хліба”, — пригадує вона.

Згодом життя в будинку стало спокійнішим: повернулося більшість сусідів, відкрилися магазини. Та все одно пані Людмила почувалася самотньою, а обстріли залишали відчуття небезпеки. Один зі снарядів зруйнував віконну раму та вибив скло на балконі.

Допомога від Карітасу

Зміни настали, коли про Карітас Харків їй розповіла сусідка.

“Я не могла самостійно вийти навіть за ліками чи продуктами. Тоді вирішила звернутися по допомогу. До мене прийшла співробітниця, ми поспілкувалися — і відтоді про мене піклуються. Особлива подяка соціальній працівниці Олені Ляшко та психологині Вікторії Сулім, які завжди підтримують мене”, — з вдячністю ділиться жінка.

У рамках проєкту «H.O.P.E. WELL – Догляд вдома для розширення можливостей і добробуту людей» соціальна працівниця Олена допомагає пані Людмилі у хатніх справах, разом вони доглядають за квітами, готують та прибирають.

Завдяки цій підтримці жінка більше не почувається одинокою.

“Я відчуваю увагу й турботу. Це надихає жити далі”, — говорить пані Людмила.

Проєкт реалізується за підтримки Карітасу Німеччини.